Літні канікули я провів у селі. Бабуся і дідусь дуже зраділи, коли побачили, як я підріс і
зміцнів. Знайомі хлопці вже чекали на мене. І ось одного разу сусідський хлопець
Мишко запропонував піти в ліс по ліщину, якої, як казали дорослі, було багато. Ми з
радістю погодилися, взяли кошики і пішли.
Попереду розкинулися поля золотої пшениці, а у височині ніжно співали жайворонки.
Небо було голубе, без жодної хмариночки. Сонце пекло безжалісно, і хотілося
якнайшвидше сховатися у прохолоду лісу. Він зустрів нас веселим співом пташок.
Ліщини і справді було багато. З кількох кущів ми набрали повні кошики великих горіхів і,
задоволені, вирушили додому. І знову над нами бездонне блакитне небо і золоте море
стиглої пшениці навколо. Ми йшли і милувалися цією красою, пригадували смішні
випадки із шкільного життя.
Чомусь мені найбільше запам”ятався саме цей наш похід по ліщину. Може, тому, що
нам з хлопцями було дуже цікаво і весело, горіхи були такі смачні. Л може, тому, що
краса рідної природи мене просто зачарувала.
П’ятниця , 26 Квітня 2024 
