Диво-спогад лине до мене. Немає вже моєї бабусі, але її очі, обличчя, ніжна і тиха
розмова і зараз бентежать душу. Я добре пам’ятаю її невисоку постать, трохи
згорблену від старості. Ясні сіро-блакитні очі завжди усміхалися з-під посивілих
красиво зігнутих брів. Високе чоло обрамляло густе хвилясте волосся, старанно
підібране шпилькою. Погляд у бабусі був пильний і глибокий. Такий погляд ніколи не
старіє, а залишається вічно юним.
Уявно вдивляюсь у знайомі риси бабусиного обличчя і пригадую її мудрі оповіді про
своє життя, таке цікаве і складне. Багато років працювала вона на заводі, виховувала
дітей і онуків. У вільний час, якого в неї майже і не було, бабуся щось шила чи в’яза’іа.
Це була не тільки чудова майстриня, а й гарна господиня.
П’ятниця , 26 Квітня 2024 
