Ліс на великій віддалі здавався довгою, темною смутою. А коли в’їхали на лижах,
роздивилися, то побачили його іншим. У лісі дерева стояли в снігу, наче закутані у
великі білі простирадла. В окремих дерев багато незграбних рук і корчуватих ніг. Вони
хапають нас за обличчя, одяг і не пускають їхати. Галявина к лісі гарна, блискуча, біла,
наче Ігкрша скатертиною. Прокинулись
сніжинки. Маленькі, пухнасті, вони беруться за рученята й танцюють. Захвилювались
дерева, бо не можуть танцювати. Завив вітер. Мороз лютує, Іципас за носа, хапас за
руки, хоче нас подолати. Та даремні його намагання. Ми, як стріли, мчимо між
деревами, нам не страшно! До побачення, дерева і сніжинки!
П’ятниця , 26 Квітня 2024 
