Природа і ми

«Люби природу не як символ
Душі своєї.
Люби природу не для себе Люби для неї»,
писав у одному із своїх віршів незабутній Максим Рильський, якого друзі з любов’ю
називали Максим Добре Серце.
У багатьох своїх поезіях він оспівав природу рідної України, закликав берегти її й
захищати від злої та жорстокої руки, примножувати ЇЇ багатства, любити її.
Ми всі – діти природи, її часточка. Вона, велична і могутня, дарує нам життєві радощі, бо
годує й зодягає, вчить і радить, застерігає й попереджує, винагороджує за
хазяйновитість і суворо карає за байдужість і бездушність.
Природа вічне джерело натхнення. Скільки прекрасних полотен живопису, музичних
шедеврів, поетичних рядків створено від спілкування з нею, скільки пісень складено!
Природа джерело нашого матеріального добробуту, якщо ми, люди, no-розумному
використовуємо ЇЇ багатства.
Наші предки добре знали таємниці землі. Називаючи її матір’ю-годуваїьннцею,
розуміли, що до неї й ставитись треба так, як до матері: шанобливо, тактовно, з
любов’ю і повагою, турботливо, по-доброму. Тоді й земля віддячить і сприятливим
кліматом, і багатими врожаями, і чистим повітрям, і ласкавим сонечком, і благодатним
дощиком…
Людина мусить бути дбайливим господарем у храмі матінки Природи, а не жадібним
байдужим споживачем. Звертаючись до лісу, як до свого друга, Максим Рильський
писав:
А за кожну деревину, Що ніде нам на будови… …Ми нові гаї посадим. Щоб земля була
весела, Як веселе птаство в лісі. Як веселі дерева.
Пам’ятаймо, що за нами йдуть майбутні покоління. Якою ми залишимо їм нашу рідну
землю, сьогодні залежить від нас.