Доки живуть на світі вчителі та учні, доти світ перебуватиме у постійному розвитку,
який веде до оновлення, духовного збагачення, моральної досконалості.
Учитель прагне створити особистість. Таке ж бажання мають ще тільки наші батьки.
Тому ставлення до вчителя, на мою думку, мас бути таким, як до батька й матері.
Важко навіть уявити собі, скільки душевних сил, енергії, знань, умінь треба докласти,
щоб виростити і виховати справжніми людьми таких різних, не схожих між собою дітей!
Учитель для мене – друг і порадник. Він уміє відчувати мій настрій, побачити в моїх очах
якусь тривогу чи зажуру – – і підтримати, захистити від біди, застерегти від необдуманих
кроків… За це він не вимагас ніякої винагороди. Вчить нас бути вдячними батькам і
старшим друзям як за похвалу, так і за докір, бо похвала свідчить про твоє
вдосконалення, а докір чи осуд допомагають зрозуміти якісь помилки і навчитися жити
ио-людськи.
Учитель розкриває перед учнем усі таємниці буття: вчить розпізнавати добро і зло,
щирість і підступність, багатство душі й духовне убозтво… Він вчить нас пізнавати
самих себе, привчає мислити, аналізувати життєві ситуації, бути співчутливими до
чужого горя, уважними до слабих і немічних, милосердними до тих, хто иотребуг
допомоги.
«Вчителько моя, зоре світова…» Як прекрасно і як влучно названо в цій поезії А.
Малишка вчительку. Дійсно, як зоря ранкова дарує радість нового дня, так і вчитель
дарує нам щоденну радість пізнання світу, майстерно «ліпить» з нас справжню
Людину.
Нехай же доля посилає тобі, мій мудрий наставнику, розумних, добрих і вдячних учнів!
Четвер , 25 Квітня 2024 
