Багаті і славні традиції має український народ. Обряди і повір’я, повчязані з
рослинністю, завжди відіграваїи важливу роль у календарних святах. Ці обряди мали
забезпечити людині здоров’я, зміцнити добробут сім’ї, посилити плодючість землі й
худоби.
Особливою повагою користувалася верба. Посвячена в церкві в останню неділю перед
Великоднем, вона набуває магічних властивостей. Я пам’ятаю, як минулого року
бабуся принесла додому посвячені гілочки верби і, легенько вдаряючи всіх членів сім’ї,
примовляла: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля».
Освячену вербу зберігають у хаті і застосовують як лікувальний засіб чи оберіг. За
повір’ям, у хату, де є гілочки верби, не вдарить блискавка, не ввійде нечиста сила,
особливо відьми. В українських піснях, казках верба звичайно уособлює дівчину.
Розлоге, похилене вербове гілля це смуток і жаль.
Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, верба ніби є позначкою води на
землі. Саме біля неї завжди намагалися конати криницю. В народі кажуть: «Де срібляг
вербиця, гам здорова водиця». Отака наша народна красуня, в піснях оспівана, в
прислів’ях відзначена. Честь і хвала тобі, вербочко!
Субота , 20 Квітня 2024 
