Велику цінність у кожній оселі мали вишиті рушники. Ними прикрашали
вікна та двері. Часто на кінцях таких рушників можна було побачити обереги
вишиті фігурки людей, що немовби віялися за руки й не пускають злі сили.
Гордістю кожної української родини були рушники для образів. Для них брали
найкраще тонке гарно вибілене полотно.
Та, мабуть, з особливою любов’ю вишивали дівчата довгими зимовими вечорами
весільні рушники, які сватам треба буде потім подавати. Про такі рушники народ склав
багато пісень, кожна з яких розповідає про сумне чи радісне в житті молодої дівчини:
То спасибі тобі, ненько,
Що будила раненько,
А я слухала, вставала
Та рушників напряла.
Різні візерунки вишивали на рушниках, бо вони мали особливе значення в житті
людини. Традиційні кольори, які с на вишиваних речах, – червоний та чорний. Старі люди
кажуть, що ще з давніх часів ці кольори означають горе і радість.
Без рушників не будували хату, бо на рушнику піднімали сволок, а потім із вдячністю
дарували майстрам. Гостей зустрічали хлібом-сі ллю на рушнику, в поле на оранку чи
жнива без нього не виходили. Ось і виявляється, що роль рушника в житгі нашою
народу величезна, бо він супроводжує людину від колиски до могили. Тому-то з такою
любов’ю і пошаною ставиться до них наш народ. У творчості багатьох поетів як
минулого, так і сучасності ми знаходимо теплі слова, присвячені материнському
оберегу-рушпикові:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…
Субота , 20 Квітня 2024 
