Мова це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут, нахили. Мова -—
це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі
сліди. У ній відбивається і пам’ять народу, бо майбутнє виростає з минулого.
Могутність мови це духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх
піснях він творить зразки неперевершено! поезії, а його генії і таланти високо
підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші
троянди. Отакі квіти вплели в той вінок і Тарас Шевченко, і Леся Українка, і Олександр
Довженко, і Олесь Гончар. Нас, українців, знають інші народи за безсмертними
творами наших співвітчизників.
Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців
фольклору і в нас на батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників
сказав натхненні слова про українське слово: «Українська музика та поезія с
найрозкшпгіша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості».
На високості людського духу підносить мову рідної України геній Тараса Шевченка. У
його творах легко і природно звучить слово – – як струмок, що розростається, воно
‘зливається з притоками, перетворюється на глибоку, повноводу ріку роздумів.
І нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від
наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ
перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Закінчити свій твір я хочу рядками з
вірша українського поста-пісняра Юрія Рибчинського, в яких звучить синовнє
захоплення рідним словом.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Ьеч птахів діброва.
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Субота , 20 Квітня 2024 
