Якось теплого вересневого дня ми пішли з хлопцями до лісу. Сонечко гаряче припікаю.
Іілакитне небо було чисте і прозоре. Жовто-багряне листя весело шелестіло від подиху
легенького вітерця.
Невдовзі ми паї ранили на кущі, які рясніли від горіхів. З великим завзяттям ми
взялися до роботи і не помітили, як налетів страшний вихор, дерева захиталися від
його міцних поривів, сліпучо-вогняна блискавка розтяла хмари. Оскаженілий вітер
шатенів, дощ лив як із відра. Здавалось, що осінній грозі не буде кінця. Нарешті вітер
вгамувався, дощ знесилився і перестав. Ми промокли до нитки, але було радісно йти
по розмоклій ріллі і нести повні кошики з лісовими горіхами.
Середа , 24 Квітня 2024 
