До нашого класу прийняли новеньку дівчинку. Вона була негарна, не така спритна, як
інші, та ще й в окулярах. Дівчата неприязно поставилися до
новенької, хлопці також. Тетяна, так звали дівчинку, вчилася добре, але почуваїася в
класі дуже самотньою.
Взимку, коли лютував грип, вона захворіла і близько тижня її не було в школі. Ми з
Сашком вирішили зробити добру справу – провідати Тетяну. Те, що ми побачили в неї,
нас вразило. Вся кімната була в якихось масках, черепашках, томагавках і чого гам
тільки не було. Тетяна розповіла, що її батько працює на кораблі, багато чого бачив у
своєму житті і на згадку про ті місця, де побував, привозив фотографії, слайди та
сувеніри. Ми наче поринули в якийсь казковий світ, роздивлялися все, слухали
розповіді Тетяни, яка багато читала, і не зчулися, як настав вечір.
Потім ми часто заходили в гості до дівчинки і переконувалися, що якими ж були
дурнями, коли за зовнішністю не розгледіли душевної щирості Тстянки. Тепер ми
дружимо втрьох і збираємося стати великими мандрівниками. Отже, я зрозумів:
головне в людині це краса душі, а не зовнішність.
П’ятниця , 19 Квітня 2024 
