П’ятниця , 29 Березня 2024
ukruen

Твір-оповідання за картиною Миколи Обриньби «Перший подвиг»

Тихого осіннього ранку, коли сонечко вже не так весело пригрівало, а в лузі червоніла вирізьбленим
листячком горобина, вийшов Пилипко до лісу: може, хто залишився живий з того
літака, що вчора був підбитий німцями. Хлопчик повільно просувається в голубій імлі
лісової гущавини. Пильно вдивлж ться у мовчазні кущі ліщини і бачить ледь помітний
силует людини. Хтось пошепки кличе його. То були поранені льотчики, які намагалися
вибратися з лісу. Пилинко допоміг їм підвестися, а потім повільно усі разом почали
просуватися по лісових стежках.
Але щось загуркотіло на дорозі. Хто це? Може, німці? Пилипко вибіг трошки вперед і,
причаївшись за товстим стовбуром старезного дуба, уважно роздивлявся, чи нсмаг
якоїсь небезпеки. Побоювання хлопчика були недаремні, бо саме тоді з’явилася
колона німецьких мотоциклістів. Пилипко зробив знак льотчикам зачекати, щоб не
привернути увагу фашистів. Хлопчик і його нові друзі благополучно дісталися до хутора.
Пилипко, як і всі діти, мріяв здійснити подвиг, але, мабуть, не уявляв, що саме цей
випадок в лісі і с героїчною справою. Ось такі події часів Великої Вітчизняної війни мені
уявилися, коли я захоплено розглядав картину Миколи Обриньби «Перший подвиг»