Струни мої золотії,
Грайте ж мені стиха,
Нехай козак-нстяжищс
Позабуде лихо.
Лунають над степом чарівні звуки кобзи. Співає козак і пильно вдивляється вдалечінь,
туди, звідки котить свої сивії хвилі Дніпро-Славута. Такі перші почуття викликає
картина Михайла Дерегуса «Народження пісні».
Сумні думи стискають серце козакові. Взяв він кобзу, ніжно перебрав пальцями дзвінкі
струни, і залунала пісня, в якій, мабуть, поєдналося все: і сум за рідною домівкою, і біль
за полеглими друзями, і ненависть до ворогів неньки-України.
Одягнутий він у білу свитину і коричневі шаровари, підперезаний червоним поясом.
Збоку, як і личить, шабля гостра, яка, мабуть, не раз вражала ворогів під час
запеклого бою. Поривчастий вітер розвіває його оселедець. Густі чорні брови
насуплені, а широкі вуса підкреслюють мужнє підборіддя.
Небо затягнули грозові хмари, проте де-не-де проглядає шматочок чистої блакиті. Дме
вітер, наче накликає бурю. Чайки низько кружляють над водою, віщуючи наближення
зливи. На другому плані картини на тлі рожево-сірого неба височіє самотня могила.
Великий хрест над нею свідчить, що тут поховано християнина, мабуть, козака. Ось і
сумує біля могили друга запорожець, згадує і тяжкі бої, і веселі козацькі розваги. А
може, згадав він своїх стареньких батьків і свою красуню-дружину? Хто знає?! А звуки
кобзи спливають над степом, і так народжується пісня, якій жити у віках.
Субота , 20 Квітня 2024 
