Ой, поїхав козаченько Битими шляхами, -Заплакала дівчинонька Дрібними сльозами…
Тяжким було життя українського козака, який споконвіку воював то з татарами, то з
турками, то з поляками, через що часто залишав домівку, родину.
Тяжкою була доля й української козачки, матері, дружини або коханої дівчини, яких
козак залишав заради боротьби за свободу рідної землі.
Саме цій темі присвячена картина Михайла Кривенка «їхав козак на війноньку». На
передньому плані ми бачимо дівчину, яка тримає в руці вишиту хустину. Вона щойно
провела в похід свого коханого.
Та уклонився та козак дівчині
Та з коника вороного,
А вона ж йому та дала хустину
З-під золота самого,
співається в українській народній пісні.
Луже тонко художник передаг почуття дівчини після від’їзду її коханою. Вона сумно
дивиться вдалечінь, де їдуть козаки, не плаче, аіс відчувається, що тремтить вся,
хвилюється, щоб її милого не вразила куля ворога. На дівчині біла сорочка, оздоблена
вишивкою, червоно-синя спідниця, а поверх сорочки синій жупан, підбитий червоним
сукном. Як і всі українки, вона має довгу і важку косу.
На другому плані картини козаки на конях. Вони поспішають, бо сторожові пости на
кордоні помітили ворога і дали про це знак. Художник використовує у своїй картині
блакитно-сірі барви. Цей холодний тон ще раз підкреслює збентеженість героїні,
тривогу та сум за коханим. Вона вірить, що її милий повернеться, що його жодна куля
не зачепить і він не потрапить у полон. Вона вірить також у їхні ночуггя один до одного.
Саме тому дівчина, мабуть, дочекається свого коханого. Ця картина мені дуже
сподобалася своєю ліричністю та образною системою.
Четвер , 18 Квітня 2024 
