Одного разу, гуляючи в полі, ми знайшли маленьке лисеня. Вдома лисеня, швидко
перебираючи лапками, забігло в куток. Коли принесли блюдечко з молоком і присунули
його до лисеняти, те спочатку несміливо, з острахом, принюхалося. Воно з тривогою
озиралося на нас, наче хвилювалося, що хтось може забрати його їжу. Звірятко ще
раз скоса подивилося на всіх присутніх і почало хлебтати із блюдечка. Язик у нього був
довгий і гостренький, з якимось чудернацьким гачком на кінчику. Лисеня, мабуть,
дуже зголодніло, тому що всім своїм виглядом показувало задоволення, а під вусами,
здавалося, з’явилася усмішка, очі солодко примружилися, а маленькі передні лапки в
темних панчішках збуджено тремтіли.
На зріст лисеня було таке, як маленька кішка. Лапки здавалися міцними, але тулуб був
маленьким, худеньким, і воно було дуже легким. Велика голова, з гострим носом і
нашорошеними вухами, веселі, круглі, як ґудзики, оченята і рухливий кінчик носа
робили лисеня страшенно кумедним. Хутро сірувато-жовтеньке з темнуватими
розводами, шийка, щічки та живіт були білими.
Лисенятко пробуло в нас до наступного ранку, бо вночі дуже скавчаїо, мабуть, шукало
матусю. Вранці ми вирішили віднести його туди, де знайшли.
Четвер , 25 Квітня 2024 
