Скарби рідної мови

Народ, держава, мова – це поняття нероздільні. Без мови немає народу, і, навпаки,
без народу не існус мови. Наша рідна українська мова це мова Тараса Шевченка й
Івана Франка, Лесі Українки й Михайла Коцюбинського, Олеся Гончара і Ліни
Костенко…
Наша гордість і наша краса материнська мова, яка тихо лунає над нашою колискою з
перших днів життя.
Увесь світ визнає милозвучність, високі зображувальні можливості, багатющу лексику
нашої мови.
Що значимо ми без мови?
Харківська поетеса А. Солодовникова у своєму вірші про рідну мову пише:
О мово материнська! Я без тебе -Ніхто, ніщо, ніяка й нічия:
Дійсно, хто ми без мови? Неоціненну мудрість наших пращурів, досвід віків, високі
досягнення наукової думки, безсмертні шедеври художньої творчості, моральні заповіді
наших батьків – усе береже в собі рідна мова, шанобливо леліс і дарує нам за
допомогою Слова. «На початку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Бог», – говориться в Біблії.
Сила Слова нескінченна, невичерпна, могутня. Воно може просвітній, вилікувати,
зробити людину щасливою, заспокоїти, подарувати надію й віру, а може й принизити,
знеславити і навіть убити. Словом треба користуватися гю-розумному, розважливо,
обережно, щоб залишаюся воно завжди безцінним скарбом, без якого ми станемо
жебраками, «Іванами, що не знають свого роду й родоводу».