З величезним захопленням я прочитав оповідання Володимира Винниченка, об’єднані в
збірку під назвою «Намисто». У ній ідеться про життя дітей бідняків на початку XX
століття. Найбільше мені сподобалися два оповідання: «Гей, не спиться» і «Гей, чи
пан, чи пропав».
Письменник правдиво зображує дітей міської бідноти. Головні герої обох оповідань —
близнята: Івашко, з двома вихорцями волосся над чолом, «як два гребінці у півника», і
Любка, із золотою кучмою волосся, великими синіми очима і широкими густими
серпиками вій.
У близнюків с гаряча мрія: побудувати голуб’ятник, купити десять пар голубів і
доглядати їх. Та немає грошей, їх треба назбирати. Багатьох пригод довелося зазнати
Івашкові та Любці, але гроші вони все-таки зібрали.
Письменник симпатизує своїм непосидючим героям: з усіх складних ситуацій вони
виходять переможцями. Володимир Вннниченко майстерно змальовує характери дітей
— настирливого, впертого в досягненні мети Івашка і «буйної та розгонистої» Любки.
Нерозлучні близня та, сміливі й жертовні, допомагають своєму дядькові Павлусю,
організаторові страйку робітників на заводі, втекти з-під арешту. При цьому діти
показують свою кмітливість, винахідливість, обережність.
Мені ці оповідання дуже сподобатися, тому раджу всім учням прочитати
Понедельник , 29 апреля 2024 
