ob_start_detected
П’ятниця , Грудень 3 2021
Головна » Твори » Ранок за моїм вікном

Ранок за моїм вікном

Веселий сонячний промінчик поплигав на моїх закритих очах, а потім, коли я їх
розплющила, перескочив на вуста. Намагаючись ухопити цього задиру посмішкою, я їх
розтуляю, але бешкетник вже виблискує на віконному склі.
Я швиденько підхоплююсь і, прийнявши його правила гри, підскакую до вікна.
Боже милий! Так ось чого ти мене так настирливо будив, промінчику! Ось чого кликав
до вікна, неначе підганяв: «Така краса, а ти спиш! Швиденько, ато не встигнеш
побачити качку!»
…На блакитно-білій сніговій ковдрі поважно сплять чорні дерева-велетні. Поруч, неначе
намагаючись їх наслідувати, впевнено розкинули гілочки молоді берізки і радірадісіньки, що вбралися у казковий наряд. У який? Уявіть собі: неначе діамантовими
камінцями обліпила зима памороззю все навкруги: і дерева, і кущі, і навіть дитяча
гойдалка біля під’їзду виблискує загадковими іскрами. Це сонце співає* свою зимову
пісеньку над ранковою землею.
Раптом на годівничку біля вікна прилетів мій старий знайомий дикий голуб. І враз від
його поштовху посипалися з годівнички тисячі яскравих маленьких зірочок і
водоспадом затанцювали у повітрі.
Я розкрила кватирку і висипала голубу, який навіть не поворухнувся, склянку насіння:
«Ну, здрастуй, новий день!»